Розвиток інфрачервоних детекторів глибоко пов’язаний з досвідом науковців, які працюють над проектами NASA. Один з таких випадків з’явився у 1983 році, коли астрономи почали звертати увагу на нові можливості, які пропонували детектори в ближньому інфрачервоному діапазоні. Найперше на ідею написання пропозиції натрапили за порадою представника NASA, що згодом стало поштовхом для досліджень у цій галузі.
Початкова пропозиція стосувалася отримання інфрачервоного масиву від компанії Rockwell International, сьогодні відомої як Teledyne Imaging Systems. Проте ініціатори проєкту мали на меті не лише використання детектора на телескопах, але й експериментальну перевірку можливостей, зокрема для місії Сатурн-інфрачервоного телескопа.
Згодом пропозиція була схвалена, і команда отримала 32×32 HgCdTe масив, що викликало справжнє захоплення. Тестування нового пристрою показало надзвичайно низький темновий струм, що відкривало нові перспективи для його використання в наступних місіях NASA, зокрема на Хабблі. Важливість таких якостей кожного детектора стала зрозумілою, адже високоякісні інфрачервоні зображення можливі лише за умови насичення необхідними характеристиками.
Дослідження показали, що темновий струм було виміряно неправильно, оскільки зразок блокував лише видиме світло, але не захищав від інфрачервоного. Врешті-решт, багато зусиль призвели до розвитку нового інструмента «NICMOS», де використовували вже 256×256 пікселів. Цей детектор став першим у космосі, використаним у рамках нового класу інфрачервоних масивів.
Завершивши роботу над проектом NICMOS, в учасників команди з’явилася нова амбіційна мета – побудова «Телескопа наступного покоління». Це захоплююче завдання призвело до нових можливостей, і в 2001 році було ініційовано пропозицію, що зрештою призвело до створення NIRCam для Космічного телескопа Джеймса Вебба. Ця нова камера, з більш ніж 40 мегапікселів, стала неймовірним досягненням на шляху до детального вивчення всесвіту, де вже не залишалось місця для детекторів з лише тисячею пікселів.
