Війна, яка триває в Україні з 2014 року, залишила слід не лише на полі бою, а й у культурі та мистецтві. Документальні й ігрові фільми про війну стали важливим інструментом осмислення цієї трагедії. Серед великої кількості стрічок виділяються фільми про війну, зберігаючи гідність і щирість у кожному кадрі.
“Зима у вогні” (2015, реж. Євген Афінеєвський)
«Зима у вогні» Євгена Афінеєвського — це документальна хроніка Революції Гідності. Стрічка показує події, що відбувалися в Києві з листопада 2013 до лютого 2014 року, через погляд учасників протестів. Це не просто набір архівних кадрів, а ціла розповідь про те, як мирний протест перетворився на криваву битву за свободу. Афінеєвський зібрав численні інтерв’ю, польові зйомки, розмови з простими людьми та активістами, перетворивши на документ світового рівня. Фільм потрапив до програми Netflix, був номінований на «Оскар» та став справжнім міжнародним свідченням того, як українці вийшли боротися за свою гідність. Крім номінації на “Оскар”, фільм здобув перемогу на Міжнародному кінофестивалі у Торонто та отримав приз глядацької аудиторії. Кіно потрібно дивитися, щоб зрозуміти витоки сучасного українського спротиву.
“Кіборги” (2017, реж. Ахтем Сеітаблаєв)
«Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва — це ігрова драма про оборону Донецького аеропорту у 2014 році. Попри вигадані імена героїв, сценарій Наталки Ворожбит заснований на реальних історіях українських військових. Кіно про нове покоління, яке до війни жили звичайним життям, а через війну, взяли до рук зброю. Сеітаблаєв не знімає героїв з п’єдесталу. Він показує їх живими, які помиляються, бояться, сперечаються, але борються до кінця. «Кіборги» не лише воєнна драма, а й спроба осмислення того, хто такі українці сьогодні. Команда фільму здобула одразу шість національних премій “Золота Дзиґа”. Також стрічка здобула приз глядацьких симпатій на КМКФ Молодість.
“20 днів у Маріуполі” (2023, реж. Мстислав Чернов)
«20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова — це не просто документальний фільм, а візуальний документ. Чернов разом з оператором Євгеном Малолєткою були єдиними міжнародними журналістами, які залишилися в Маріуполі після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. Вони фіксували обстріли, смерть цивільних, страждання дітей, розгубленість медиків. Кадри облетіли світ і стали основою фільму, який у 2024 році здобув «Оскар» за найкращий документальний фільм. Кіно не для розваги, бо воно ламає, шокує, змушує дивитися в очі трагедії. Попри визнання стрічки, російська сторона розкритикувала фільм за зображення брехні, наводячи докази використання акторів. Згодом одна з постраждалих жінок, яка була задокументована в фільмі, переїхала в росію та давала інтерв’ю, вказуючи на те що весь фільм був постановою.
“Мирний-21” (2023, реж. Ахтем Сеітаблаєв)
«Мирний-21» ще одна робота Ахтема Сеітаблаєва, цього разу більш камерна, але не менш напружена. Події розгортаються в Луганську 2014 року, в самому серці проросійського заколоту. У центрі сюжету офіцери СБУ, які залишилися на території, що переходить під контроль бойовиків. Фільм не про масштабні бої, а про психологічну війну, про вибір між зрадою і вірністю, про внутрішню силу й обов’язок. Сеітаблаєв і тут уникає прямолінійності, його герої складні, не однолінійні. Стрічка заснована на реальних подіях і має документальну щільність, що додає глибини.
“Снайпер. Білий Ворон” (2022, реж. Маріан Бушан)
«Снайпер. Білий ворон» Мар’яна Бушана фільм про трансформацію: вчителя, що стає солдатом. Головний герой пацифіст, еколог, який опиняється в епіцентрі війни і, переживши трагедію, бере в руки снайперську гвинтівку. Стрічка базується на реальних подіях, але зберігає художню побудову. Це не просто бойовик чи військовий трилер, а глибоке занурення в життя людей чиї будні змінила війна. Як змінюється людина, коли її світ руйнується? Як не втратити себе, коли навколо лише смерть? Фільм знятий з повагою до історії, без пафосу, з чесною камерною інтонацією.
“Атлантида” (2019, реж. Валентин Васянович)
«Атлантида» Валентина Васяновича особлива стрічка у цій добірці. Це не документ про війну, а її тінь, наслідок. Події відбуваються у 2025 році, коли війна вже закінчилась, але Донбас залишився зруйнованим. Колишній військовий намагається жити в цьому світі, знаходити сенс. Васянович знімає статично, широко, з холодною естетикою. У стрічці знімаються не актори, а ветерани та волонтери, що додає фільму особливого звучання. «Атлантида» не про бій, а про тишу після нього, про посттравму. Фільм Васяновича переміг у позаконкурсній програмі “Горизонти” на Венеційському кінофестивалі. Також фільм здобув перемогу у Стамбулі, Мінську, Монреалі, Одесі, Токіо та Києві.
Ці українські воєнні фільми, як відбитки історії. Вони болючі, правдиві, необхідні. Фільми про війну не дозволяють забути, не дають уникнути правди. І в час, коли війна триває, саме фільми стають відображенням тих часів.
