Кіберпростір вже не є виключно територією програмістів, стартапів і хакерів.
9 жовтня цього року Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №12349, який передбачає створення Кіберсил як нового роду Збройних Сил України.
Кібервійна стала реальністю, а не фантазією з книг чи фільмів. Сьогодні це істотна складова військового протистояння, поряд із повітрям, землею та водою. Хоча ми не чуємо звуку бомбардувань, саме тут з’ясовується, чи діятиме енергетика, чи збережеться зв’язок і контроль над ключовими державними системами.
Це постійна невидима битва, яка відбувається поряд із відкритими збройними конфліктами, а іноді й випереджає їх на один крок. Атаки на енергетичну інфраструктуру, параліч транспорту, викрадення даних державних органів, напади на медичні установи, дезінформаційні кампанії та злам банківських систем – все це лише частина широкого спектра кіберзагроз. Кібернапади завдають ударів по критично важливим об’єктам, змінюють настрій суспільства і підривають довіру до державних інститутів.
Ситуація ускладнюється впливом штучного інтелекту, який використовується як державами, так і неформальними акторами. Залучення ОС на основі машинного навчання для генерації фейків, автоматичного зламу систем та підбору векторів нападу підвищує масштабність кіберзагроз і їхню небезпеку.
Раніше питання кібербезпеки вважалося відповідальністю держав і спецслужб, але тепер кожен має бути насторожі. Багато країн вже почали інституціоналізацію кіберсфери, вводячи її в структуру військових організацій. Функції не поділяються між різними агентствами, а формуються окремо, створюючи нові підрозділи з власними командами і управлінською автономією.
На жаль, Україна робить тільки перші кроки до формування власної кіберармії. Розглянемо основні кіберармії світу, щоб дізнатися, куди рухається Україна в цьому напрямі.
КИТАЙ
Китай демонструє один з найсистемніших підходів у кібервійні. У 2015 році там була заснована Strategic Support Force (SSF) як окремий рід військ у складі Народно-визвольної армії. Згідно з даними RAND Corporation, SSF відповідає за кібер-, космічні операції, електронну боротьбу та технічну розвідку. Це дозволило Китаю зосередити всі інструменти для інформаційної війни під єдиним командуванням.
Основною метою SSF є проведення наступальних кібероперацій, кіберрозвідка і стратегічне інформаційне стримування. За даними Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), до SSF входять підрозділи, які займаються кібершпигунством, включаючи групи, що викрадають дані з урядів США, Японії та ЄС. Однією з основних цілей є підготовка до паралічу критичної інфраструктури противника в разі конфлікту.
Китай також впроваджує військово-цивільну інтеграцію, що зобов’язує приватні технологічні фірми співпрацювати з армією. Це дозволяє швидко мобілізувати ресурси та впроваджувати нові технології в бойових умовах. Як згадує Project 2049 Institute, «SSF є краею інформаційної сили Китаю, яка сподівається не лише на оборону, а й на домінування в інформаційному просторі під час конфлікту».
Крім того, КНР інвестує в штучний інтелект як базу для майбутніх кібероперацій. У 2017 році Китай прийняв національну стратегію з метою стати «світовим лідером у сфері AI до 2030 року», що передбачає активне використання ШІ в обороні. На сьогоднішній день Китай уже працює над автоматизованими системами розвідки та прогнозування атак.
РОСІЯ
На відміну від Китаю, Росія застосовує дезінтегровану, гібридну модель ведення кібервійни, де офіційні структури налагоджують співпрацю з формально незалежними хакерськими групами. Головним координатором наступальних кібероперацій за кордоном є Головне управління Генштабу ЗС РФ (ГРУ).
Основними інструментами російських кіберсистем є APT-групи, що виконують роль розвідки, саботажу й дестабілізації. Серед найвідоміших:
► APT28 (Fancy Bear) – шпигунство проти військових і урядових структур НАТО та США;
► Sandworm – відповідає за атаки на критично важливу інфраструктуру України (зокрема, за відключення електрики у 2015 і 2016 роках);
► Killnet – проводить масовані DDoS-атаки на державні сайти європейських країн.
За даними Європейського центру з протидії гібридним загрозам (Hybrid CoE), Росія «інституціоналізувала відсутність інституцій», а її кібердіяльність не має чіткої військової структури, організовуючись через спецслужби. Це дозволяє Кремлю зберігати стратегічну невизначеність і уникати прямої відповідальності за атаки.
Російська модель передбачає комплексну війну в інформаційному просторі, де кібероперації безпосередньо пов’язані з пропагандистською діяльністю, дезінформацією й соціальною інженерією. Вибори у США, дестабілізація вакцинних кампаній і спроби організації протестів через контрольовані соціальні мережі – яскраві прояви такої діяльності.
Важливу роль у російських кіберсилах відіграють автономні актори, такі як добровільні хакери, злочинні угрупування та напівофіційні активісти. Як вказує Institute for Security Studies (ISS), «Москва свідомо делегує бойові функції на периферію, дозволяючи невидимим підрядникам вести війну». Це ускладнює міжнародну реакцію та перетворює російський підхід на інструмент політичної безкарності.
ФРАНЦІЯ
Франція обрала шлях інтеграції кібероборони у збройні сили, встановивши чітку доктрину з законодавчим контролем та прозорими межами відповідальності. У 2017 році було створено Cyber Defense Command (COMCYBER), що підпорядковується начальнику Генштабу та Міністерству оборони. Основні його завдання:
► кіберзахист збройних сил;
► моніторинг і реагування на атаки;
► планування та виконання наступальних операцій у разі конфлікту;
► підготовка фахівців, впровадження нових технологій та розвиток стратегічного партнерства з приватним сектором.
У Стратегії національної кібероборони (2021) Франція визнала право на проведення наступальних кібероперацій у межах міжнародного гуманітарного права, розглядаючи кіберпростір як легітимну зону для військових дій.
Французька модель також передбачає потужну навчальну базу та цивільно-військову координацію. École de Guerre Cyber готує офіцерів нового покоління з знаннями військової стратегії, програмування, штучного інтелекту та електронної розвідки. Агентство з кібербезпеки ANSSI працює у тісній взаємодії з армією.
За даними звіту Direction Générale de l’Armement (2023), Франція інвестує в автоматизовані системи реагування, спільні дослідження з компаніями в галузі AI, а також тестування рішень в умовах віртуальних симуляцій. Це частина концепції cyber résilience, що акцентує не лише на відбитті атак, а й на стійкості систем до довготривалих навантажень.
Французька стратегія – це сучасна оборонна структура, яка поєднує легальність, прозорість, гнучкість і чітку вертикаль командування, забезпечуючи довгострокову безпеку відповідно до стандартів НАТО.
Другим важливим трендом є інтеграція цивільних технологій і фахівців. Жодна країна не має достатньої кількості військових кадрів для забезпечення кіберзахисту, тому активно залучаються приватні ІТ-компанії, інститути та навіть індивідуальні хакери. У Китаї приватні компанії зобов’язані працювати з урядом, в той час як у Франції створено систему державно-приватного партнерства. У Росії, натомість, залучаються хакери, що діють поза державними структурами, але в інтересах держави.
А ЯК СТАН УКРАЇНИ?
Україна починає інституційне оформлення кібервійська. 9 жовтня цього року Верховна Рада схвалила в першому читанні законопроєкт №12349, що передбачає створення Кіберсил як окремого роду Збройних Сил України. Основні функції та організація цього нового підрозділу мають бути визначені найближчим часом.
Згідно з пояснювальною запискою, Кіберсили матимуть завдання:
► забезпечення кіберзахисту військових систем і мереж;
► планування та виконання кібероперацій, у тому числі наступальних;
► протидія кібершпигунству і деструктивному впливу противника;
► координація з іншими службами безпеки та міжнародними партнерами;
► підготовка і залучення професіоналів, у тому числі зі сфери поза межами ЗСУ.
Важливо, що в законопроєкті передбачається залучення цивільних спеціалістів без надання статусу військовослужбовця. Це не лише відкриває можливості для співпраці з IT-індустрією, яка вже демонструє свою ефективність через різноманітні волонтерські ініціативи, але й створює виклик у плані поєднання гнучкості цивільного сектору з військовою структурою.
На даний момент, Кіберсили існують лише у стадії проекту, а Україна перебуває в активній кіберобороні. Згідно з інформацією Державної служби спеціального зв’язку, у 2022-2023 роках було зафіксовано понад 3000 спроб кібер атак на державні установи, зокрема з боку підрозділів ФСБ та ГРУ. Атаки націлювались на реєстраційні системи, логістику, енергетику, а також на державні органи та управління військами.
На відміну від Китаю та Франції, Україна поки що не має єдиної централізованої структури, яка б відповідала за всі аспекти кібероперацій у військовому секторі. Наразі існують окремі підрозділи в Генштабі, СБУ, Мінцифрі і ДССЗЗІ, які працюють паралельно, без єдиного командування. Це і є основною метою законопроєкту — створити єдиний цифровий фронт.
Хоча досягнення в розробці стратегії та інституційної стабільності ще попереду, у Україні вже є реальний бойовий досвід. Це створює унікальний шанс не скопіювати вже існуючі моделі, а розробити власну, адаптовану до умов протистояння з комплексною загрозою та обмеженими ресурсами. Тож питання полягає не у доцільності Кіберсил, а в тому, чи зможемо ми сформувати їх вчасно та ефективно.
Віктор Таран, фахівець з оборонних і військово-технічних інновацій, експерт у сферах безпілотних технологій та кібербезпеки.
