У міру зростання технологій стеження, їхнє використання для контролю за окремими особами все більше викликає занепокоєння у світовій спільноті. Розробники урядового програмного забезпечення для стеження тривалий час запевнюють, що їхні рішення призначені виключно для виявлення небезпечних злочинців та терористів. Проте численні приклади зловживання такими технологіями свідчать про те, що це лише частина правди.
Дослідження, проведене журналістами, правозахисниками та політиками, демонструє, що мішенями для стеження ставали не лише особи з підозрілою репутацією, а й мирні громадяни, зокрема журналісти та активісти, в країнах з різними ступенями демократичності. Найсвіжіший випадок — це політичний консультант в Італії, який став жертвою програмного забезпечення Paragon, підкреслює масштаби проблеми.
Використання шпигунського програмного забезпечення
Цей інцидент свідчить про те, що використання шпигунського програмного забезпечення не є винятковим явищем, а розповсюдилося за межі обмеженого кола осіб. Як зазначила Ева Гальперін, директор відділу кібербезпеки в Electronic Frontier Foundation, поширене непорозуміння полягає в тому, що якщо вас обрали ціллю, то це обов’язково означає, що ви є загрозою номер один. Насправді ж, завдяки простоті доступу до таких програм, уряди можуть стежити за великою кількістю людей, включаючи невеликих політичних опонентів, журналістів та активістів.
Причини, чому шпигунське програмне забезпечення опиняється в руках людей, які не призначені для його використання, різноманітні. По-перше, механізм роботи цих систем дозволяє урядам отримати необмежений доступ до цілей для стеження. Коли правоохоронні органи купують таке програмне забезпечення, початкова плата часто визначається кількістю цілей, що можуть бути під контролем одночасно. Чим більше цілей, тим вища вартість.
Країни з проблемами у сфері прав людини, які стають власниками таких технологій, швидко використовують їх для стеження за широким колом осіб, значно перевищуючи коло справді небезпечних злочинців та терористів. Це створює ситуацію, коли системи стеження можуть легко виявитися в руках урядів, які прагнуть контролювати суспільство.
Крім того, простота користування програмами стеження остаточно знижує бар’єри, відкриваючи широкі можливості для зловживань. Інструменти програмного забезпечення на кшталт Pegasus та Graphite, що надаються такими компаніями, як NSO Group та Paragon, вимагають від співробітників лише ввести номер телефону, після чого прилади самостійно виконавши свою роботу.
Проте ситуація починає змінюватися. З’явилися перші ознаки відповідальності, коли компанії, що постачають шпигунське програмне забезпечення, починають ставати на шлях розслідування випадків зловживання. Paragon публічно розірвала зв’язки з італійським урядом, посилаючись на їхнє нехтування розслідуваннями.
Такі країни, як Греція та Польща, розпочали власні розслідування щодо випадків зловживання, а адміністрація США запровадила санкції проти деяких виробників шпигунського програмного забезпечення. Попри ці зусилля, глобальний ринок технологій стеження продовжує стрімко розвиватися, а правозахисники побоюються, що потреба в контролі з боку урядів лише зростатиме в найближчому майбутньому.
